Пишу как умею

Це моя територія та мої правила. Крымнаші будь-якої національності, зрадофіли всіх кольорів, адепти Воны, саако-закоханці, фанаты Вови Зеленського та "Слугі народу", блокираторів та вічно йуних антікоррупционерів с елитними хатинками,- краще самі одразу йдіть за кораблем, бо все одно відправлю до бану. Не гайте час, йдіть до біса. Вважаю, що ваша діяльність зашкоджує безпеці моєї країни.
Про фанатів Бубочки окремо: що, бляді тупі, наголосували? Проржали вже все чи ще ржете? Йдіть до прутня.
З адекватними людьми завжди знайдемо тему для бесіди. Заходьте.

Пишу в журналі російською та українською мовами, також присутні обсценна лексіка, суржик та іноді олбанський (так, я ще динозаврів бачила). 

 Спасибо большое всем за комментарии!
Много лет думала, что все люди как люди, учат язык, разговаривают. И одна я такая неспособная к говорению. Хотя способности к языкам имеются. Оказывается, у многих такая проблема. 
Подробнее напишу, как вообще в моей жизни появился итальянский, и как у нас с ним развивались отношения.

Итак, она звалась Наталья. Наталью отдали в музыкальную школу учиться играть на фортепиано в 8 лет. С 3 или 4 класса в программе обучения присутствовал так называемый "технический зачет", дважды в год нужно было его сдавать. В течение года ученик выучивает гаммы во всех основных тональностях, как мажорные, так и минорные, со всеми разновидностями (в быстром темпе сама гамма расходящаяся и сходящаяся, хроматическая гамма расходящаяся и сходящаяся, арпеджио короткие, арпеджио ломаные, арпеджио длинные, аккорды et cetera).
Кроме гамм на техническом зачете ученик играет этюд, тоже в быстром темпе.
Третье задание - на знание музыкальных терминов на итальянском и их перевод на русский. Красивые слова привели меня в восторг! Тут же захотелось выучить язык и разговаривать на нем. С этим я пришла к маме. Мама пришла в ужас, велела никому не рассказывать об этом.
Напомню, что дело происходит с 1977 по 1984 гг. Глубокий "совок", маленький военный городок среди белорусских лесов, речек и болот, руководящая и направляющая линия партии, "Родина слышит, Родина знает", в общем. Об изучении иностранных языков нельзя было сказать вслух, сразу отца на ковер к начальнику политотдела, в лучшем случае строгий выговор и прочие плюшки. Школьный немецкий преподавали так, чтобы дети на нем не заговорили.
Мама как могла объяснила свою реакцию и странную для меня просьбу, и взяла с меня обещание молчать как рыба. Но эта стррашная тайна только подбросила дровишек в костер моего интереса.

Дальше пропускаем восьмидесятые годы и делаем остановку в первой половине девяностых. Музыка все это время была со мной, хотя профессией не стала. Я страстно полюбила оперу. Постоянно ходила на спектакли (как раз в 1990 или 1991 году открылся великий харьковский долгострой, новое здание оперного театра), посещала симфонические и вокальные концерты. Дома играла на фортепиано почти каждый день. И как раз тогда в нашем театре начали ставить оперы на языке оригинала и уже идущие в репертуаре переводить. "Тоска", "Травиата", "Трубадур", "Риголетто", "Аида", "Сельская честь", "Паяцы" на итальянском; "Кармен", "Самсон и Далила" на французском; "Фауст" на немецком. 
Иногда закрадывается кощунственная мысль, что это были самые счастливые годы в моей жизни.
В 1995 году я поступила в вечернюю музыкальную школу для взрослых учиться классическому вокалу. Где, конечно же, пела произведения на итальянском.
Так прошли три года в отличной компании учеников и учителей, с капустниками, концертами класса, с робкими мечтами попытаться вернуться в музыку. После 3 класса я сходила в музыкальное училище на прослушивание, успешно сдала вступительные экзамены и была зачислена на 3 курс с досдачей всего по программе за первые два курса. Произошло полное погружение в музыку и уроки итальянского, как и мечталось. После окончания 3 курса, в 1999г.  мне пришлось оставить учебу, по семейным обстоятельствам.
Следующая остановка 2011-2012 годы. Нагуглила первую попавшуюся школу иностранных языков, записалась на итальянский с нуля. Сказочное везение - попала на курс к единственному на тот момент преподавателю в Харькове - носителю языка. Где и прозанималась 3 семестра, сдав тест на уровень А2.

 Тільки-но подумала, що вже час лягати спати. Еге ж, зустрічайте мопеди свинособачі. Long time no see, блять.

 Мабудь, вже й не чекали.
А ось і я. Майже рік нічого не писала тут. 
Рік був важкий. Як у всіх нас. Навіть із антидепресантами він відчувався мені важким.
Чоловік був госпіталізований з ускладненнями діабету.
Його мати, яка жила окремо і дуже раділа свободі та незалежності від будь-кого, майже не спала два роки від повітряних тревог,  "напрацювала" собі тривожний розлад, астенію та гипотонію. Майже не двинула коней на Різдво. Вже місяць у нас живе. Спочатку перевезли, щоб дати ладу. Потім вирішили забрати до себе назовсім, вже пора. Одужала, допомагає мені в домашніх справах, гуляє з Маркізом. Так, живий, скрипить потроху.
Сільвер-кіт скаче як кінь, тому відтеперь має нову кличку Гарцуючий Пончик.
Передивилася багато серіалів та фільмів. Неочікувано дуже сподобався "Дюна:Пророцтво". Додаткових книжок взагалі не читала, та й основний епос не змогла дочитати, якось не моє це. Може, тому й сподобалося, що ніяких протиріч та конфліктів із "першоджерелом" не виникло.
"Персні Влади"... Ні, не писатиму про це. Факап.
"Нічний агент", "Колесо часу", "Чорні голуби", "Берлін", купа британських міні-серіалів від Netflix. Netflix, до речи, це "постачальник року" для мене був і є на сьогодні. Дивлюся в українському дубляжі або английською із субтитрами. Було одне виключення: чудовий італійський серіал "Закон Лідії Поет", дивилася в оригіналі з українськими субтитрами. Зрозуміла, що вже час оновити італійську. Дуже люблю цю мову, обожнюю буквально.
"Доктор Хауз" нарешті. "Дісклеймер" з Кейт Бланшетт. 
 Підбираюся до "Suits".

 Страна-носитель великой русской культуры поздравила Киев - мать городов русских с Международным днем поэзии, согласно устоявшейся традиции, ровно в четыре часа. Бьет- значит любит! (лютый сарказм)

 Дійшли до шостого сезону "Новобранця". Не дуже мені подобається дивитися одну серію на тиждень, але що поробиш. Також подивилися вчора увечорі новий фільм "Рольови ігри" (Role Play). На один раз нормально, живенько так, піф-паф, брик. Комедійний бойовик.
А, ще "Бджоляра" бачили, тижні два тому. Те ж саме зі Стейтемом, як завжди зі Стейтемом. ВІдволікає, і на тому йому подяка.
Перший сезон "Аватара" несподівано переглянули. Теперь чекаю на другий та третій, анонсували, що будуть. Я якось не фанат цього всесвіту, але сподобалося.
Чому несподівано. Тому, що вирішили, що досить всього легковажного та коміксів, потрібно дивитися сірьозне кино. І ввімкнули "The Forgiven". Акторский склад вражає: Рейф Файнс, Джессіка Честейн, Метт Сміт. Купилися на це. Я збігла з цього просмотру після 30 хвилин знущання над психикою. Депресивне, ніхто з персонажів не викликає симпатії, вичурне та вимучене, гнітюче, "тлєн і безьісходность". Якась тупа вечірка богеми у великому палаці посеред пустелі, дисонансом із пустелею навкруги.  Давно не доводилося відчувати такий спектр емоцій від фільму. Потрібно було негайно лікуватися чимось приємним, добрим, зрозумілим, про справжні цінності. "Аватар: Останній маг повітря" нас врятував.

 

 Песик Гвідо Ванюччі прихворнув. Спочатку здалося, що він знову поласував чимось у котячому лотку. Але коли свято прибирання затягнулося, я зрозуміла, що нищасну тваринку потрібно вести до лікаря прямо зараз. Крапельниці, уколи, таблетки, гастрокорм. Коротше кажучи, господарі розважилися на вихідних як слід. 

Тиждень тому хтозна як, але якось вирулила на "Новачка", того, що "The Rookie". Колись спробувала його дивитися, але не зайшов. А зараз як діти в школу. Другі вихідні поспіль проводжу разом із лос-анджелеськими поліціянтами. Терапевтичний ефект помітний. Сьогодні спала без додаткових заспокоюючих цілком пристойно.  Подобається. Іноді забагато пафосу, як на мене, але легке та ненапряжне. Саме те, що зараз потрібно. Кумедно передбачувати деякі кіношні штампи.
Також було цікаво побачити знову знайоме обличчя Рея Палмера з "Стріли" DC. Брендон Рут подорослішав між цими серіалами, тут він грає "поганого хлопчика". Ну, буває. Мені здається, що він не тільки подорослішав, ай навчився краще грати. Там він був трошки дерев'яний та постійно пучив очи.
Ще у епізодичній ролі актерка, яка в "Титаніку" Кемерона грала маму головної героїні у виконанні Кейт Уінслет,- Френсіс Фішер. Колись я плутала її з дамою Меггі Сміт. 

Якщо не всі знаюсь - це білоруською "У світі тварин". Я ж колись мешкала в Гомельській області.:)
Ітак, в мене на сьогодні дві тваринки: кіт та собака. Обидва харків'яни, як і ми самі. 
Про кота: selenica.dreamwidth.org/595656.html
Песик приїхав до нас 12 квітня 2022 року, евакуювався, так би мовити, разом з давніми приятелями чоловіка. Вони жили у нас деякий час, потім, трішки пришедши до тями, знайшли роботу та зняли  квартиру. Але господар квартири був категорично проти тварин, тому песик залишився у нас назавжди.
Маркізові 13 років, він вже не дуже добре бачить, трішки шкульгає, але їжу чує здалека. На курку в нього алергія, якщо щось попадае в його "валізу" окрім собачого корму та води,- в хаті свято прибирання, бо в песика "вибиває днище". Від нього трошкі пованює псинкою, хоча ми його миємо, розчисуємо, стрижемо, робимо все як треба. Ветерінар каже, що в нього стан відповідально віку.  Ми його вже полюбили таким як є.
Собака має важку долю, застарілі переломи нижньої щелепи та двох ребер. Колись волонтери знайшли його на смітнику ринка Барабашова, забрали до себе, відмили, пролікували, кастрували та зробили пост пристрою в інтернеті. Приятелька побачила його та забрала до себе. Він жив в них десь років 5 або 6 до того, як приїхав з ними до нас. Звісно, ніяких команд не знає, дуже погано розуміє, що йому кажуть. Удалося мені навчити його команді "Сидіти". Коли бачить, що я відкриваю шухлядку, де стоять його смаколики, приходить та сідає. І чекає. І ДИВИТЬСЯ.
Песик живе добре. Раз на рік навесні до нього приїзжає персональний грумер. В Маркіза є свій кіт, тепла зручна лежанка, смачна їжа та ще іноді собачі смаколики видають.  Господар його часто бере на ручки, цілує та обіймає. А вдячний песик облизує йому обличчя. Характер в цього рудого засранця як у вздорного діда, постійно щось бурчить, іноді гоняє кота. Іноді ворує з котячого лотка лайно та жере. Вибачте, але з пісні слов не викинеш. На дворі кидається на всіх великих собак з гучним істеричним гавкітом. Має собачих друзів на майданчику за будинком, іноді ходить зі мною в Сільпо та за овочами. Спить довше ніж кіт. Гавкає на мене, коли я недостатньо швидко насипаю йому їжу. Такий песик.

 Відчуваю себе Буридановим віслюком. З одного боку максима "Можешь не писати - не пиши", з іншого потреба якогось виходу з стану "окукливания" через спілкування з живими людьми, хоча б на Дримі. Тоді потрібно обрати якісь теми, про що розповідати.
Якщо писати - то про що? Про домашню нескінченну господарську роботу? Не цікаво ані мені, ані комусь ще, та хочь тут про неї не думати. 
Ніде не буваю, вражень ні від чого немає. 
Серіали? Та скільки ж можна про них щось писати. 
Описувати свій депресивний стан? На тлі кривавої війни та неохватного всесвітнього подвигу наших захісників та волонтерів це якійсь сором. Зараз усім дуже тяжко психологічно  і взагалі.
Книжок читати не можу, не йде.
Іноземні мови, вивчення яких займало колись багато мого часу, - також не йдуть.
Іноді граю на фортепіано та продовжую вивчати теорію музики та гармонію. Але це майже нікому не цікаво.
Ковід та війна зробили з мене конченого інтраверта, трясця б йому.