Ранок одного там песика

 Зранку Маркіз "хто_хороший_хлопчик?" де Ванюччі прокидається запізно. Неспішно виходить зі своєї лежанки, потягується та шаркає на запах їжи.  Так, він шаркає! Дід є дід:) Він не підіймає передни лапи, а везе тильним боком лапи по підлозі, кігті шкребуть досить гучно. Так ось, пришаркує до порожньої миски, на півдороги до кухні, довго її нюхає, риє носом, стукає мискою об стінку. Потім сумно вздіхає, гучно п'є воду з трилітрового тазику. Тазик став поїлкою тому, що його не зможе перевернути догори дригом маленький старенький песик, який зовсім знесилів від голоду. Спочатку для води в нього була охайна невеличка красива мисочка, але це створіння постійно робило нам нерукотворне море. Авже ж ми відволиклися.
Таким чином, виконавши програму-мінімум, собачка пришаркує до кухні, де жорстокі бездушні людиськи ЖЕРУТЬ СМАЧНЕНЬКЕ. А песик ні. Тому він сідає і ДИВИТЬСЯ. Карі оченята навикаті, вся вселенська туга та скорбота в них плескається і майже ллється сльозами. Нічого не відбувається, вони продовжують жерти. "Хм, не спрацювало,"- думає песик та лізе під ноги, де несамовито вилізує чисту підлогу, з надією, що раптом щось впаде з ротів цих ненажерлівих шкіряних потвор. 
Заради правди потрібно сказати, що частіше все ж він встає одразу після мене. Тоді отримає порцію корму майже одразу. Потім все одно йде до кухні, де лиже підлогу. Я кажу про це: прийшов за десертом. Поки я готую сніданок, він продовжує свої кухонні розваги, а я десь раз на 30 секунд  вимовляю мантру "МАРКІЗ БЛЯТЬ ТИ ПІД НОГАМИ!". Він, звісно, не чує та не розуміє.